Сьогодні поговоримо про поділ майна подружжя, але для початку визначимо, що є спільною власністю подружжя.
Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є:
— майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, ст. 60 Сімейного кодексу України);
— майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 Цивільного кодексу України);
— майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів (ст. 175 Сімейного кодексу України);
— земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 Земельний кодекс України);
— майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім’єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного кодексу України).
Отже, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності також належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні гроші. Детальніше про це іншим разом.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди, зазвичай, встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної роботи, введення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з’ясовує час придбання, джерела набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 червня 2016 р. у справі N 6-2253цс15).
Після реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС — встановлюється презумпція виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час зареєстрованого шлюбу.
Дана презумпція може бути спростована законом або договором, шлюбним договором (ст. 92 — 103 Сімейного кодексу України).
Право подружжя визначати правовий режим майна, набутого під час шлюбу, відрізняється від режиму спільної сумісної власності і визначається ч. 2 ст. 97 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Але досить часто сторони розривають шлюб, а потім згадують, що майно, що є спільною сумісною власністю не поділено між ними, а записано на когось одного.
Для цього існує позовна давність для вимоги про поділ майна подружжя, що складає 3 роки.
Якщо позов пред’явлено у момент, коли подружжя перебуває у зареєстрованому шлюбі, позовна давність не застосовується. Якщо жпозов подано після розірвання шлюбу, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка обчислюється від дня, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Момент, з якого шлюб вважається припиненим у разі його розірвання, залежить від порядку розірвання шлюбу. Якщо шлюб розривається у позасудовому порядку, моментом його розірвання є день реєстрації розірвання шлюбу відповідним органом РАЦС. Якщо шлюб розривається у судовому порядку, моментом його розірвання є день вступу в силу рішення суду.
Трохи прикладів з моєї адвокатської практики.
Так я мала справу, коли колишня дружина подала позов про поділ майна подружжя після спливу 7 років з моменту розлучення. Що робити в такому випадку?
Мною було подано заяву про наслідки порушення строку позовної давності, в якій зазначалося, що строк давності становить 3 роки і позивач його порушила. Суд в цьому випадку встановлював причину пропуску строку на звернення до суду та відмовив Позивачу, оскільки, сам Позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку за захистом свого права, а суд не може виходити за рамки заявлених вимог.
Майте на увазі, що при вирішенні спору про поділ майна подружжя суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Але знову ж таки потрібно довести це належними доказами.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Мала справу, де колишня дружина пред’являла вимогу щодо визнання за нею 2/3 частини будинку, з тих підстав, що з нею проживає 2 дітей, але суд відмовив в цій вимозі, оскільки колишній чоловік (мій клієнт) забезпечував належним чином своїх дітей та піклувався за них.
Насамкінець хочу зазначити, що стосовно поділу майна дійсно є норми права, які захищають того чи іншого члена подружжя, але є ще одне: це сісти за стіл переговорів та спокійно домовитися про поділ майна. Так можна зберегти і час, і гроші, і добрі взаємини в майбутньому.
Для прикладу я нещодавно мала справу, коли суддя неодноразово пропонувала колишнім чоловікові та дружині дійти згоди щодо поділу майна, але сторони не поступалися, і суд розділив все порівно – і автомобілі, і гаражі.. Як наслідок тепер будемо мати ще справи в суді, оскільки користуватися цим ніяк неможливо, неможливо навіть зареєструвати автомобілі.
Тому керуйтеся завжди здоровим глуздом та звертайтеся за допомогою до професіоналів.
Я адвокат Наталія Бут, буду рада допомогти вирішити Ваші майнові спори і не тільки їх.
Запис на консультацію по телефону: 098 242 5701, 050 692 9949.
